13 Апреля 2019

Моральні принципи Освіти - Виховання

Інноваційні моральні принципи освіти - виховання

Моральні принципи освіти - виховання

   «Управлять можно только Добродетелью,         «Безнравственность Сердца -

      а не Душевными недугами»                                 свидетельствует об ограниченности Ума»

(Анри́-Бенжаме́н Конста́н де Ребе́к)                           (Сенека)

 

         Мораль (лат. moralis – моральний) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості. Її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім’я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут).

         Мораль – "регулятор" моральної поведінки людини. Структурно мораль утворює дві сфери: моральна свідомість і моральна практика (моральність), кожна з яких має свою будову. Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись; це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються. Вона поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів). Основними елементами суспільної моральної свідомості є: моральні вимоги, моральні цінності. Елементи індивідуальної моральної свідомості (самосвідомості): моральний обов’язок, моральні цінності, що виявляються в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління, честі, гідності тощо. Моральна практика – сфера і індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності. Моральну практику утворює моральна діяльність і моральні відносини. Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку. Вона становить значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги. Моральна діяльність – єдність моральної свідомості і практичної діяльності. Моральна діяльність і моральна свідомість взаємно породжуються і взаємно зумовлюються, існуючи одна завдяки іншій. Моральні відносини – це сукупність моральних зв’язків, у які вступають люди у процесі моральної діяльності. Моральні відносини відрізняються в залежності від об’єкту і суб’єкту моральної дії, а також від способу життя. Відомо, що кінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвиненої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль, яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю [9]. Норми Моралі - це правила загального характеру, засновані на уявленнях людей про добро і зло, гідність, честі, справедливості і т.д. Моральні норми і принципи в кінцевому рахунку визначаються економічними та іншими умовами життя суспільства. Цими нормами мають стати: доброчесність, совість, правда, милосердя, доброзичливість, вірність ідеалам, справедливість, добропорядність, братерство, миролюбність, працелюбність, рівноправність, і свободолюбність, глибока віра у людський ідеал – людське щастя.

 

Совість. Результатом інтеріоризації особистістю моральних вимог суспільства в її само вимоги є почуття морального обов`язку є совість. На сторожі морального обов`язку особистість ставить совість. Совість (сумління) — вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов`язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.

         Совість  являє собою здатність людини критично оцінювати свої вчинки, думки, бажання. Совість - це внутрішній  Self-людини.  Моральні цінності орієнтують людину в її поведінці. Це виявляється можливим не в силу того, що людині вигідно чи приємно брати їх до уваги у своїх рішеннях і діях. Ці цінності функціонують таким чином, що впливають на волю людини.  Авторитарна совість виражає підпорядкованість зовнішньому авторитету. При авторитарній совісті некритично засвоюється веління деякої зовнішньої сили, релігійної чи соціальної, і виконується її воля. Підкоряючись авторитарній совісті зі страху покарання, людина слідує постановам, які далекі від її власних інтересів.  Гуманістична совість - це голос самої людини, кращого начала в ньому, здатного на саморозвиток. Гуманістична совість не дає людям бути рабами, безмовно підкорятися чужим інтересам, витрачати  життя  даремно.    Значення совісті в педагогіці. Совість як специфічний прояв людського існування потребує особливої ​​уваги у педагогіці. На ранніх стадіях становлення особистості совість виявляється як «голос» значущого оточення - батьків, вихователів, однолітків, і відповідно виявляється в страху перед можливим несхваленням, осудом, покаранням. Совість ірраціональна, тому що має справу не з реальністю, а з можливістю. Для неї відкрито не існуюче, а лише те, що повинно існувати. Як і любов, совість інтуїтивна, вона передбачає належне, вбачає те, чого ще немає. Таким чином, головна функція совісті - самоконтроль.  Совість - це відповідальність людини перед самим собою, але собою як носієм вищих, універсальних цінностей.