В НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» та в Українській Академії Акмеології досліджується актуальна проблема впливу етасології та кіберакмеології на формування інноваційних поглядів наукової молоді за допомогою кібернетичної акмеологічної математично-праксеологічної інтелектно-експертної ергатино-ергономічної аналітичної інформаційної системи на основі high Acme- technology [1].
Досліджується етасологічна (вікова) акмеологія як комплексна наука (загальна інтегральна наука про вік людей), яка біосний (біологічний) вік людини досліджує на основі таких періодів: дитячій (до 8 – ми років); інфантологічний (8 – 12 рр.), пубертологічний (чоловіки - 13 – 17 рр. жінки 12 – 16 рр.); ювентологічний (ч. 18 – 21 рр. ж. – 16 – 20 рр.); матурітологічний (ч. 25 – 35 рр. / 35 – 45 рр., ж. 20 – 30 / 30 – 40 рр.); пресенологічний (похилий вік, вік людини після 60 рр); сенектологічний (старечний вік, вік після 75 рр.). Періоди досліджуються з урахуванням біосферно-ноосферного і геліобіологічного вчення та антропокосмізму та таких наук як педологія, ювенологія, педагогіка, андрагогіка, геронтологія, вікова соціологія, психологія тощо. Етасологія характеризується важливими фізіологічними, біологічними, праксеологічними, епістомофільними віковими особливостями розвитку людини (немовля, підліток, молодь, доросла (зріла) особа, людина поважного віку, довгожителі). Сучасний підхід до розгляду фаз життєдіяльності людини ілюструється наступним чином: 0 – 13 років – фаза визрівання; 14 – 16 років - фаза початку самостійної практичної діяльності; 17 – 23 років - оптимізм загального розвитку (соціальне акме- особистості); 35 - 45 років – оптимізм спеціального розвитку (також, соціальне акме- особистості); 45 – 75 – закінчення продуктивної діяльності. При цьому процес удосконалення особи проходить наступні етапи: самовизначення, саморозвиток, самореалізація, самоосвіта, самоорганізація, самоконтроль, самовдосконалення, само корекція, самодіяльність, само креативність тощо. Сьогодні не існує єдиної загальноприйнятої класифікації періодів життєвого розвитку людини. Розглянемо деякі з них. У класифікації Дж. Біррена виділено 8 фаз життєвого циклу розвитку людини: перша – немовлячий (до 2 років); друга – перед-дошкільний вік (від 2 до 5 років); третя – дитинство (5-12 років); четверта – юність (12-17 років); п’ята – рання дорослість (17-25 років); шоста – зрілість (25-50 років); сьома – пізня зрілість (50-75 років); восьма – старість (від 75 і далі). Певний недолік такої класифікації полягає у тому, що виділення другої фази відбувається не на основі вікового критерію, як всіх інших, а на основі соціально-педагогічної ознаки. У класифікації Д. Бромлей виділено п’ять циклів розвитку: внутрішньоутробний, дитинство, юність, дорослість, старість. У класифікації Е. Еріксона виділено такі вікові етапи, стадії психосоціального розвитку: від народження до 1 року (період немовляти або орально-сенсорна стадія); від 1 до 3 років (раннє дитинство або м’язево-анальна стадія); від 3 до 6 років (вік гри або локомоторно-генітальна стадія); від 6 до 12 років (шкільний вік або латентна стадія); від 12 до 19 років (підлітковий і юнацький вік); від 20 до 25 років (рання зрілість); від 26 до 64 років (середня зрілість); від 65 років (пізня зрілість). У поширеній в сучасних західних школах класифікації В. Квінна (2000 рік) виділено такі вікові етапи: вік немовляти – від народження до 3 років; раннє дитинство – від 3 до 6 років; дитинство – від 6 до 12 років; підлітковий вік – від 12 до 18 років; молодість – від 18 до 40 років; зрілий вік – від 40 до 65 років; похилий вік – від 65 років і далі. Беручи до уваги практично всі зазначені підходи було виділено середню вікову періодизацію життєвого розвитку людини та її вплив на інноваційну компоненту: період немовляти (від народження до 2 років); раннє дитинство (від 2 до 6 років); середнє дитинство (від 6 до 12 років); підлітковий вік (від 12 до 15 років); юність (від 15 до 19); рання дорослість (від 20 до 40 років); середня дорослість (від 40 до 60 років); пізня дорослість і старість (від 60 і далі). Автором досліджуються проблема формування інноваційних поглядів молоді, що ґрунтуються на інтелекті та когерентності розуму і дій особи. Інформаційно-інноваційні погляди наукової молоді розглядаються на основі когерентності внутрішніх та зовнішніх факторів і процесів. Це здійснюється за рахунок кількісно-якісних змін у структурі світогляду або внутрішньої міри розуміння довкілля, а також за рахунок нових процесів, структур, інноваційних утворень у методології пізнання довкілля. В наслідок цього по закінченні процесів когерентності створюється нова модель, структура сприйняття світу у «фільтрах» сприйняття довкілля людиною, тобто здійснюється реалізація інновації у поглядах, світосприйнятті, технології життєдіяльності.
